Досліджено творчі зв'язки між українською та австрійською фортепіанними культурами у першій половині ХХ ст. Розглянуто явище Віденської фортепіанної школи (ВФШ), висвітлено історію її розвитку, охарактеризовано методичні засади провідних педагогів школи даного періоду - Т. Лешетицького, Е. Зауера, Є. Лялевича, Е. Штоєрмана. Розроблено виконавську модель австрійського піаніста. Розкрито значення ВФШ для галицької піаністики. Визначено впливи школи у діяльності та виконавському мистецтві галицьких піаністів - вихованців музичних навчальних закладів Відня та представників школи Т. Лешетицького. Висвітлено творчість трьох визначних галицьких піаністів довоєнного періоду - В. Божейко, Л. Мюнцера та Г. Левицької. Досліджено творчу діяльність найвидатніших українських піаністів діаспори - С. Дністрянської, Д. Гординської-Каранович, Л. Колесси, Т. Микиші та розкрито їх значення для української культури. Зазначено, що ВФШ - потужне джерело формування української піаністики, основна роль якого полягала у підтримці та розвитку професіоналізму та національної специфіки українського фортепіанно-виконавського мистецтва.

  Скачати повний текст